В вышине, где тучи серой стали мглой,
Радуга упруго выгнулась дугой.
Засияли в небе, вмиг прогнав тоску,
Разноцветных красок яркие лучи.
В страхе разбежались тучи по домам,
Голубое небо улыбнулось нам.
Радостно смеется солнце в вышине,
Ласковой ладошкой гладит по спине.
Юрка рядом скачет, голову задрав,
Красоты такой он раньше не видал.
Тянется ручонкой, пробует достать,
Очень хочет чудо в небе приласкать.
Весь напрягся стрункой, устремился ввысь.
Маленькой ладошкой гладит неба высь.
«Радужка, хорошая, славная моя», —
Тихо шепчет Юрка нежные слова.
И случилось чудо, над седой землей
Разноцветьем красок вспыхнул небосклон.
Под ладошкой теплой мягкою спиной
Радуга, как кошка, выгнулась дугой.
«Ой так ты живая», — в Юркиных глазах
И восторг, и радость — счастья полон взгляд.
Замер, потянулся чистою душой
С радугой сейчас он вместе над землей.
У детей ведь нету в сердце черной лжи
И для них открыты все пока пути.
С Богом могут просто говорить о том,
Что от взрослых скрыто суетой пустой.
«Мама!», — снова рядом, руку теребит.
Дышит часто, часто, весь огнем горит.
«Если бы ты знала, как же тяжело,
Когда ты не нужен, когда все равно…», —
От обиды горькой скомкались слова.
Юрка всхлипнул громко: «Почему всегда
Людям безразлично и у всех дела.
Неужели трудно добрый вскинуть взгляд
Ведь ему так трудно без любви сейчас.
Мама, он не может больше там один,
Он еще мальчишка и не нужен им.
Пусть он будет с нами, станет нам родным.
Радуги не могут без любви одни.
Если б люди сердцем потянулись к ним
Никогда бы больше тучи не пришли».
По щекам у Юрки слезы в два ручья,
А в глазах отчаяние, черная тоска.
«Юрка, успокойся», — он прильнул ко мне.
«Ну, пусть будет снами», — глажу по спине.
Юрка встрепенулся, вспыхнули глаза
Радости огнями, улыбнулся мне.
Мама ты такая… В мире ты одна!» —
Подобрать не может нужные слова.
«Дима, ты не бойся», — тихо говорит.
Рядом с ним мальчишка ласковый стоит.
Чуть пониже Юрки светленький такой.
«Мама, это Димка», — Юрка сам не свой.
«Дима, — прижимаю ласково к себе,
Юрку обнимаю, — братья вы уже».
И на удивленье снова над землей
Разноцветьем красок вспыхнул небосклон.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
